Форум

Автора вы все прекрастно знаете ! Он из наших !
Я уже второй день не в себе от прочитанного

В АУДИТОРІЇ
ANAIS, 7.2.2007, 11:18 | other

О, як ти мене хочеш! Ти тремтиш від млосного жадання, роздягаєш мене очима й, мружачи їх, уявляєш мене вже роздягнутою й податливою під твоїми міцними руками.
То таке нестерпне бажання, що ти ледве витримуєш ці шалені тортури і майже ненавидиш мене, кохаючи. Ненавидиш за ту одчайдушну жагу. Ти б здатний був вхопити мене просто зараз, на очах у всіх, й цілувати, цілувати до не притоми, до звар’ювання...
Ти голубиш мої перси через кофтинку, нашукуючи тремтячими мисливцями-пальцями мої сосці... Зриваєш з мене ту тоненьку кофтинку й звільнюєш мої ніжні груди з мур бюстгальтера. О, якими ж мученицькими вустами ти нарешті припадаєш до сосків моїх! Неначе ця кімната – то пустеля, а ті хвилини, протягом яких ми тут, стрінувшись, знаходимось – довгі роки...
Незабаром, втамувавши спрагу вустами, але не втамувавши тілом, ти зриваєш з мене одяг і нетерпляче вриваєшся до мого лона. Й солодко-солодко гучно стогнеш. Той перший стогін сповнений такої гострої, нестримної насолоди, що здається не першим, а останнім. Але ні, - хвилина, коли ти вибухнеш в мені гарячою хвилею свого сім’я, ще не настала. Вона ще, далебі, попереду...
Ми гойдаємось з тобою зачаровані, забувши про все... швидше...швидше...швидше! ... ще...ще...ще! ...глибше...глибше... ще глибше! Навмисно розтинаючи моє тіло назустріч незламному твоєму, одвічному, одне-єдиному чоловічому бажанню. Невгамовному й святому...
Я дістала вже декількох вершин, відмічаючи їх особливим, неповторно-жіночим гортанним стогоном, що йде із самої середини мого тіла й моєї душі, ще більше притискаючись до тебе в язичницькому бажанні перетворитися з тобою на єдине ціле...
А ось, нарешті, і ти відчуваєш, що не в змозі стримуватись ...і обпікаєш мене лагідним водограєм своєї насолоди. Заповнюєш мене тим водограєм до кінця, супроводжуючи це священнодійство життєстверджуючим, сонячним, лагідним, веселковим, мужнім довгим вигуком...
І це тисячолітнє заклинання вібраційно зливається з хвилями мого в останнє здригуючого тіла. Я вже не можу стогнати - так мені хороше, лише широко розплющеними очима дивлюся в твої несамовито спалахуючі закохані очі й відповідаю на твій глибокий, вдячний поцілунок...
Втомлені й відроджені, ми вдихаємо усіма легенями повітря і, неначе, не ми одні відновилися, а відновили й осяяли все довкола. І, начебто, ми вже не в замкненій, сповненій людей аудиторії, а десь посеред смарагдової квітучої й запашної полонини.
...Але все це тільки в твоїй уяві, бідолашний, бо ще дві години ти змушений лише спостерігати мене... без зайвих дій.
Ти піднявся був, у цьому захопленні (Божевільний!), щоб підійти до мене, але сів, приголомшений раптовим моїм таким же роздягаючим поглядом...
- Постривай, коханий, легеню мій, - читаєш ти у цьому хвилюючому заклику, - Дослухаємо доповідачів, а потім втілимо наші хтиві, але такі природні, мрії в життя.
І ми чекаємо... І ти не дивишся на жодну жінку, крім мене (а їх тут чимало, й до того ж безліч привабливих), а я – на жодного чоловіка.
І ми намагаємося слухати про що йдеться, але в нас не дуже це виходить...
Лишилось ще півтори години...

Солоденька Настуся